ВО ”Свобода” і КПУ: партія нації проти партії деградації

Увесь минулий рік Україну колихало від мітингів вже доведених до
смертельного відчаю ветеранів війни в Афганістані (1979 – 1989 рр.),
ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986 р.), малих та
середніх підприємців. Чому до них не приєднуються інші верстви
населення? Чому студенти, педагоги, робочі, шахтарі, селяни не
долучаються до цих протестних масових заходів?
 
Можливо тому, що вони, за словами голови фракції ''Партія Регіонів'' у Верховній Раді Олександра Єфремова, ''проплачені опозицією''? Навряд чи… Але треба замислитись над тим, чи ці антиурядові виступи кількох груп бюджетної сфери населення матимуть і надалі тільки ілюзію про всенародну революцію, чи переростуть у загаольнонаціональний виступ, що ліквідує олігархічну систему сучасної української державної влади.
 
Ці акції протесту проти політики влади носять чіткий антиолігархічний характер, але пересічний українець, якому є що втрачати, не має змоги постійно виходити на такі собі масові протести, аби все не втратити. А
тим часом до масових протестів приєднуються вже понад 200 громадських організацій, більшість опозиційних політичних партій, які не мають своєї власної фракції у Верховній Раді. Кожна з таких організацій та політичних партій має свої вимоги до влади, всіх їх об’єднує головна вимога –
розпуск Верховної Ради. Політичні вимоги нині – це найкращій привід для проведення акцій протесту, до якого можуть долучитись не тільки громадські організації, а й політичні партії, серед яких найрадикальнішими стають опозиційна ВО ''Свобода'' та парламентська КПУ. Перша – маючи більшість в Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській обласних радах намагається за будь-яких обставин отримати на майбутніх парламентських виборах перемогу і бути гідним гравцем на українській політичній арені, гідно захищаючи своїми акціями українську націю. Друга – навпаки, намагається за будь-яких обставин втриматись на українській політичній арені, при цьому завжди підтримуючи всі антинародні закони і постанови уряду Миколи Азарова, і заплямувати рейтинги українських націоналістів, нарікаючи їх фашистами та неонацистами.
 
Останнім часом критика ВО "Свобода" представниками влади – від Віктора Януковича і Миколи Азарова до Олега Царьова та Олексія Костусєва, так і провладних представників КПУ – від Петра Симоненка до Олексія Бабуріна, – досягла відверто провокаційного характеру. Спочатку членів ВО "Свобода" звинувачують у нехтуванні вшанування Дня Перемоги 9 травня у Львові, потім у ксенофобії та антисиметизмі під час хасидського нашестя 24 вересня в Умань, також висували звинувачення у фашизмі та неонацизмі під час вшанування 14 жовтня у Києві ветеранів Другої світової війни, що були
вояками УПА та боролися за вільну Україну як з нацистськими, так і з більшовицькими окупантами. Тенденційно проводиться послідовна кампанія з дискредитації ідей соціального націоналізму, яку сповідують члени та симпатики ВО "Свобода". Як в українських, так і в закордонних, частіше
російських, ЗМІ час від часу з'являються публікації з дуже провокативними назвами, у яких автори гнівно намагаються затаврувати ВО "Свобода", а особливо її керівництво, висловлюючи свій переляк її радикальними гаслами. Сьогодні всі, хто при владі, або до неї рветься, ведуть активну боротьбу проти ВО "Свобода", виступають за те, щоб українці залишались НЕДОнацією, такою собі псевдочастиною ''велікаго рассєйскаго народа''. Всі провокатори і наклепники ВО "Свобода" просто уражені комплексом
малороса й позбавлені національної свідомості. Сьогодні лише наполеглива робота над майбутньою революцією суспільної свідомості є передумовою для змін у соціально-економічній та політичній  площинах, яку пропонує саме ВО "Свобода".
 
Що стосується КПУ, то ця політична партія протягом останніх років відчуває постійне зниження числа голосів, які на різного рівня виборах за неї подають виборці. Розбрат і розколи у владних рядах – ось з чим зіткнулися однодумці Петра Симоненка останнім часом. Сьогодні КПУ вже нічого не врятує
від розвалу і деградації. Партія практично розходиться по швах. Навіть попри негативну агітацію щодо українських націоналістів КПУ втрачає прихильників. Чому це відбувається?
 
Якщо розглядати сучасну стратегію КПУ з точки зору ідеології класичного марксизму, то виявиться, що ця українська політична партія не тільки не може називатися комуністичною, а й на соціал-демократичну по всіх статтях не тягне взагалі. Замість соціалістичної альтернативи лідер партії Петро Симоненко висуває гасло побудови державного капіталізму. Замість боротьби за владу трудящих – участь у владі всіх рівнів у складі коаліцій з правими та центристськими партіями. Замість боротьби проти антисоціальної
політики нової влади Віктора Януковича і Партії Регіонів – її повна підтримка. Крім усього іншого КПУ схвалює та підтримує авторитарно-корпоративний режим Дмітрія Мєдвєдєва і Владіміра Путіна, а також
реакційної Руської Православної Церкви Московського Патріархату на чолі зколишнім гебістом Кірілом Гундяєвим у сусідній Росії.
 
КПУ не є лівою силою тому, що у неї повністю відсутні які-небудь зв'язки з трудящими масами, з профспілковими організаціями, соціальними рухами. Більш того, навіть досить великі за українськими мірками акції робочого спрямування, як захоплення Херсонського Машинобудівного Заводу
робітниками або боротьба колективу Кримського тролейбусу – не знаходять підтримки у КПУ. Загалом, окрім традиційної брежнєвської обрядовості, нічого комуністичного в КПУ і не залишилося. Основний виборець партії – це ті, хто віддає їй голоси за традицією, або – не бачачи на лівому фланзі
ніякої альтернативи.
 
Причина нинішньої деградації КПУ в тому, що вона, маючи власну скромну псевдореформістську програму, так звану програму помірного прогресу в рамках законності, насправді не реалізує взагалі. І навіть не намагається. Декларування КПУ своєї мети щодо здобуття ''свєтлава будущєго'' далеко
від тієї, що ставили перед собою класики марксизму. Псевдостратегія КПУ швидше схожа на якийсь варіант правосоціал-демократичної програми, що не виключає приватної власності і парламентаризму. Проте досягнення навіть цих скромних цілей передбачає прихід партії до влади і поразку її політичних супротивників, серед яких і одвічна ВО ''Свобода''. А саме цього партійне керівництво КПУ намагається всіляко уникнути. Безпечніше і вигідніше для комуністів виглядає положення ''молодшого партнера'' однієї
з великих центристських партій. Такого ''молодшого партнера'', який може не без вигоди для членів цього керівництва складати різні блоки, причому навіть з ворожими один одному силами – спочатку з БЮТ-Батьківщиною, потім з ПР. Авторитет КПУ при цьому буде невпинно падати.
 
Паралельно з цим розвивається процес перетворення КПУ в партію ''професійних кар'єристів''. Якщо раніше кадри КПУ на місцях складали ентузіасти, які часто безкоштовно виконували складні організаційні
завдання, сповідуючи ідеї вождя Владіміра Лєніна, то сьогодні цих людей змінили так звані ''професіонали'', що отримують заробітню плату прямо з ЦК КПУ, будучи таким чином повністю лояльними виконавцями волі вищого керівництва партії. Для завдань так званої політичної проституції і безідейного лавірування між різними капіталістичними угрупованнями така бюрократична машина є найбільш придатною організаційною формою для КПУ. Але якщо нічого не робити, а лише торгувати голосами виборців, місцями в списках і квотами в органах влади – то рано чи пізно прихильники відвернуться. Саме це і відбувається з КПУ в останні роки. Сьогодні можна впевнено констатувати, що КПУ мертва не тільки як комуністична, але і як ліва партія взагалі.
 
Тим часом вже 3 листопада протиборчі політичні сили від тієї ж КПУ до ВО "Свобода" об'єдналися в Донецьку для участі в акції протесту з вимогою припинення повноважень Верховної Ради. Люди тримали в руках національні та партійні прапори, а також прапори з логотипами своїх організацій. Біля пам'ятника Тарасові Шевченку лунали гасла як з листівки Донецького обкому КПУ, так і з газети ВО "Свобода". Однак люди, які тримали прапори КПУ, прийшли на акцію протесту за власним бажанням, а от партійні прапори тримали за 50-75 грн. То чи не деградація це лівої партії? Якраз це її пряме підтвердження.
 
Чому ж люди так обурені діями влади? Дуже просто. Нинішнє скликання Верховної Ради похвалитися якими-небудь суттєвими досягненнями у соціальній чи інших, окрім політичної, сферах не може. Навпаки, народні депутати України 6-го скликання здатні стати останнім цвяхом, забитим у труну українського парламентаризму. Адже саме цей Парламент подарував українському суспільству "тушок" і "кнопкодавів", які стали головними атрибутами сучасної політичної реальності. Власне, з моменту, коли влада стала грати з Парламентом як з дресированою тваринкою, він втратив своє конституційне значення. Однак у переддень нової парламентської виборчої кампанії прохідний бар'єр має першочергове значення.
 
Було б нерозумно вірити, що нове скликання народних депутатів України буде кращим за попереднє, швидше за все, воно стане його ідейним спадкоємцем. Головне – не зробити Парламент трибуною для ідеологічних бійок, здатних остаточно розколоти країну. Ні в кого не виникає сумнівів в тому, що планований раніше 5%-ий бар'єр може стати 4%-им лише на догоду КПУ, яка балансує як раз на рівні даної позначки. Подібна поступка від ПР явно продиктована бажанням використати КПУ і як союзника при
голосуванні за принципові для них питання, і як ідеологічну ширму, за яку зручно сховатись у разі виникнення незручних питань, пряма відповідь на які загрожує втратою електоральної підтримки або на сході і півдні, або в центрі і на заході країни.
 
Сьогодні всі, від Ужгорода до Луганська, від Чернігова до Севастополя, відчувають прямопропорційне зростання рейтингу ВО "Свобода", члени якого, у разі потрапляння до нового складу Парламенту, влаштують комуністами ідеологічну "м'ясорубку".
 
Тим часом, поки ВО "Свобода", планомірно допомагаючи людям у західних областях, набирає позитивний рейтинг, КПУ всерйоз замислюються про розширення своєї електоральної бази за рахунок проросійських громадських і політичних організацій Криму, Одещини та Донбасу, серед яких популістські псевдопартії ''Родіна'', ''Русскій Блок'' та ''Русскоє Єдінство'', а особливо, екстремістське неосталіністське угруповання ГО ''ДОЗОР''.
 
Як і в минулому складі Парламенту України, куди не потрапила ВО"Свобода", так і в сучасному з 450 парламентерів понад 350 мільйонерів і мільярдерів, про цьому 94% – вихідці з партійно-номенклатурної системи, у тому числі і комсомольської, які встигли за 20 років нахапатися і переділити між собою все, що колись створювалось українською нацією, її працею. Крім того, у існуючому Парламенті лише 36% депутатів визнають себе українцями. А згідно останньому перепису населення від 2001 року, 78,7%
громадян України вважають себе етнічними українцями. Так хто ж тоді захищає насправді інтереси та права українців? Звичайно, що такий склад Парламенту буде захищати інтереси колишньої партійної номенклатури, а не інтереси пересічних громадян України. Невже за 20 років незалежності не було підготовлено нові, варті таких посад і відповідальності, національні кадри? І кому ж насправді належить Україна?
 
У цьому контексті дуже цікава ситуація з ВО "Свобода", де список кандидатів у народні депутати як на парламентські вибори 2007 р., так і на майбутні вибори 2012 р., складається виключно з українців. Середній вік кандидатів у депутати в списку ВО "Свобода" – 38 років. Кандидатами від ВО "Свобода" є підприємці, педагоги, лікарі, юристи, журналісти, і навіть священники.
 
На відміну від програми КПУ, цікавою є програма ВО "Свобода" – "Програма захисту українців", що писалася не партійними функціонерами і не найманими піар-технологами, а була створена як результат сотень зустрічей партійного керівництва з людьми у всіх регіонах України. Фактично "Програма захисту Українців" – це юридичне оформлення прагнень і болю українців з усієї України. Ця програма включає не брехливі обіцянки збільшити злиденну зарплату і пенсії (разом з інфляцією) в обмін на право безмежного керування державою олігархічними кланами з подальшим розкраданням стратегічних підприємств і найкращих земель. Кожен має зробити свій вибір самостійно. Якщо ВО "Свобода" пройде у Верховну
Раду 7–го скликання, то блокуватися з антиукраїнськими силами, особливо з БЮТ-Батьківщиною, ПР чи КПУ вона точно не буде, а буде відстоювати інтереси пересічних українців. Тут є над чим поміркувати… Тому, не варто полишати революційні настрої, а навпаки, час готуватись до всенародної революції, і, хто знає, може цього разу українці здобудуть свої Самостійну Соборну Державу.
 
 
Денис Ковальов
голова Дніпропетровської обласної організації ВМГО ''Студентська Свобода''

 


Цей допис було опубліковано в Статті. Закладка на постійне посилання. -
Comments:

Додати коментар

Ваш email не буде опубліковано. Обов’язкові поля відмічені зірочкою *

*
*

Ви можете використовувати наступні HTML теги та атрибути <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>