“Проект Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки” – антиукраїнська профанація

 

Освіта – одна з найважливіших складових життя Нації та держави. Нехтуючи нею, Націю позбавляють майбутнього. "Проект Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки", розроблений Міністерством освіти і науки, молоді та спорту, засвідчує відсутність у чиновників, які курують освітні питання, бачення розвитку освіти в Україні. Відсутність чіткої програми дій підміняють заяложеними фразами у "кращих традиціях" совєцького агітпропу. Більше того, ці фрази прямо суперечать наявному стану справ у сфері вітчизняної освіти.

Вже саме формулювання мети – "забезпечення розвитку людини як найвищої цінності суспільства" – чітко вказує на цілі авторів. Пріоритетом не є інтереси Нації, а продовження ліберально-матеріалістичного виховання суспільства егоїстів. Далі йде перелік буцімто вражаючих "досягнень" в освітній сфері за попередні роки. Про вади успадкованої від совєцького окупаційного режиму освітньої системи мовиться дуже обережно. Лише мимохідь згадується про ті величезні матеріальні труднощі, які зараз доводиться долати українським освітянам. І звісно ж, зовсім ігнорується питання неминучості стагнації освітньої системи в умовах панування в Україні кримінально-олігархічних кланів.

Утім, декларативний характер "Проекту" починає найбільше впадати в око, коли, власне, доходить до переліку пропозицій щодо "реформування" освітньої системи. Співвідносячи тези "Проекту" з реальною ситуацією в освітній сфері та очевидними тенденціями її розвитку (чи, точніше, деградації), можна переконатися у їх фальшивості.

Так, тезі про "необхідність децентралізації управління освітою" яскраво суперечать події останніх двох років: зміщення за безпосередніми вказівками очільника Міносвіти "неугодних" ректорів Донецького, Одеського, Уманського університетів, перманентний тиск на "Києво-Могилянську академію". Про різке згортання й тої обмеженої свободи ВНЗ, яка була дотепер, нещодавно заявив ректор Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" академік Михайло Згуровський.

Наскрізь фарисейськими є фрази про "підвищення духовного, морального рівня молоді", які, буцімто, має забезпечити вказаний освітній курс. Зрозуміло, що коли в країні панує бездуховний та аморальний кримінально-олігархічний режим, ні про яку духовність і мораль він не дбатиме, як не дбатимуть про це і чиновники Міносвіти, які обслуговують інтереси влади. Облудними видаються і заклики до "поліпшення фінансування, підвищення соціального статусу педагогічних працівників", "створення оптимальних умов" для їх праці. Ці ритуальні фрази, котрі кочують з одного міністерського документа в інший, абсолютно дисонують з реальністю, в якій теперішні доходи рядових освітян є просто смішними на тлі нинішніх цін, а запропоновані "підвищення" виглядають як знущання. Про які освітні "реформи" та "сприяння талановитій молоді" може йти мова, коли середній бал для отримання стипендії планується підняти на тлі недофінансування стипендій. Очевидно, що в таких умовах студентам будуть штучно занижувати оцінки, щоб цілком "законно" не виплачувати їм стипендії.

А ось хитромудра фраза про необхідність "оптимізації системи навчальних закладів", як випливає з попереднього досвіду "оптимізації", являє собою чітку програму дій: ліквідацію сільських шкіл, повальне закриття україномовних шкіл, особливо на Півдні та Сході України, урізання держзамовлення для "непокірних" ВНЗ (знову можна згадати яскравий приклад "Києво-Могилянської академії"), відбирання в освітніх закладів території та споруд (як відібрали нещодавно на Черкащині, за сприяння місцевої влади, кілька приміщень Корсунь-Шевченківського аграрного ліцею, передавши їх потім УПЦ Московського патріархату).

Суцільним лицемірством є заклики чиновників Міносвіти про "необхідність деполітизації добору і призначення керівників ВНЗ". Варто лише згадати події минулого року, коли після зміщення, всупереч волі викладацького колективу, ректора Донецького національного університету академіка Володимира Шевченка Міносвіти не дозволило приступити до виконання своїх посадових обов'язків законно обраному трудовим колективом ДНУ новому ректору Юрію Лисенку, нахабно "проштовхнувши" у ректорське крісло свого ставленика Петра Єгорова. При цьому на Лисенка – відомого українського вченого, члена-кореспондента НАН України – чинили шалений тиск емісари Міносвіти. Після цього теза "Проекту" про необхідність забезпечення "автономії ВНЗ" може викликати хіба що саркастичну посмішку.

Одночасно, в "Проекті" пропонується орієнтувати загальний зміст освіти не на національні, а на та звані "європейські" цінності, вільна трактовка яких широко відкриває двері для антинаціональної пропаганди. Як приклад можна навести новий підручник з історії України, в якому ліберальна риторика органічно поєднується з реанімацією міфів совєцького агітпропу.

Зрозуміло, що в умовах неосовєцької адміністративної системи управління освітою неможливим є забезпечення прозорості її функціонування. Як і інші вітчизняні чиновники, провідні функціонери Міносвіти не враховують думку самих педагогічних працівників. Яскравим прикладом ігнорування думки громади стало скликання ІІІ З'їзду працівників освіти, призначеного на 28 жовтня цього року. Українські освітяни наголошують на тому, що учасниками з'їзду будуть лише особи, відібрані заздалегідь обласними управліннями освіти, що унеможливлює справжнє громадське обговорення проблем української освіти, в тому числі й вказаного "Проекту". Саме тому рішення про бойкот заходу ухвалила Президія Академії наук вищої школи України – незалежної громадської організації. При розробці "Проекту" також не були враховані пропозиції Громадської ради освітян і науковців України, а її представників не запросили на з'їзд. Тим часом чиновники Міносвіти пишуть про "інформування населення про якість освіти та управління нею", а також про "активну взаємодію з громадськістю".

Підсумовуючи, можна визначити пропонований чиновниками Міносвіти проект розвитку української освіти як звичайну антиукраїнську профанацію, де ті положення, які й нібито не шкодять Нації, є звичайним окозамилюванням, що напряму дисонує з реальними діями Міносвіти. В умовах панування кланово-олігархічного режиму успішний розвиток української освіти просто неможливий, оскільки теперішній псевдоеліті не потрібні освічені патріотичні громадяни, їй потрібна слухняна, легкокерована маса. Лише після докорінної зміни влади та її очищення через люстрацію можна буде проводити реальні реформи в освітній галузі – на користь Нації.

Євген Костюк,
кандидат історичних наук

Цей допис було опубліковано в Статті. Закладка на постійне посилання. -
Comments:

Додати коментар

Ваш email не буде опубліковано. Обов’язкові поля відмічені зірочкою *

*
*

Ви можете використовувати наступні HTML теги та атрибути <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>