КПІ готовий до війни!

1 листопада 2011 року спливає термін перебування на посаді ректора КПІ Михайла Згуровського. Проте, Міністерство освіти, науки, молоді та спорту, на чолі з Дмитром Табачником, не квапиться із призначенням виборів нового ректора. Студенти вбачають в таких діях намагання влади поставити головуючим найкращим технічним вишем країни "свою людину" в якості виконуючого обов'язки. Таким чином подальша доля КПІ стає невизначеною. Далі подаємо текст звернення студентів вишу.

 


"Вони вже приходили. "Тоді їм потрібна була наша база відпочинку, наш парк, наша земля біля корпусу № 18, земля на Печерську під нашим ВІТІ. І те, що на землі… Тепер ми потрібні їм цілком без залишку. Вони відмінно засвоїли, що для того щоб обезголовити — потрібно очолити. У зв'язку з цим, їм потрібно, — кров з носу, — «завести» до нас будь-якого «свого», хоч і з приставкою «в.о.». Вони цілком можуть знайти такого і серед нас. Вони знають, що таке зрада. І наскільки зневажаємий і ненависний зрадник — вони теж знають. Про це може не підозрювати лише сам зрадник. …Справа не в персоналіях. КПІ — це ми всі. Це — його випускники всіх колишніх років і всі майбутні покоління студентів. Його студенти. Його аспіранти. Його професура. Його викладачі. Його співробітники. Нам тут навчатися. Вчити. Винаходити. Робити відкриття. Працювати. Жити. Примножувати 114-річну славу КПІ. І нам вирішувати, яким йому — нашому КПІ, — бути. І — чи бути взагалі. Індустрія вже майже убита. Навіщо висококласні інженери? Навіщо КПІ? Це — точка майбутньої регенерації країни, точка її зростання, розвитку, процвітання. Бо наш вибір: на користь того, що Україні — бути. Потужною. Красивою. Процвітаючою. Рівною серед рівних. Цього вибору і цієї перспективи вони хочуть нас позбавити. Під будь-яким приводом. Будь-якими засобами. Що можемо ми? Ми можемо нити, що мовляв, від нас нічого не залежить, що все вже вирішено, що ми не в силах нічого протиставити організованій машині тупого адміністрування і нахабного рейдерства… Однак, можемо і ще дещо. Наприклад, показати їм, що означає дійсне самоврядування кращого ВУЗу. Що означає солідарність людей праці. Що означає відстоювання дійсного, а не уявного державного інтересу. Що означає щирий жаль і обурення 50-ти тисячного колективу. Їх стихія — профанація і брехня, наша сила — істина й справа. «У чому сила, брат?..» Для початку необхідно гранично чітко зрозуміти, що відбувається. Для цього варто пильніше поглянути на таку (в будь-якій іншій ситуації рутинну, але не в нашому випадку) процедуру, як вибори ректора КПІ. Вибори — це вибір. А свобода завжди починається з вибору. Ректора в КПІ може обрати лише трудовий колектив. Це логічно. І законно. Але незручно. Для них. Єдина можливість завести «свого» до нас — це на період між закінченням повноважень чинного ректора і виборами нового призначити «в.о.». Тобто – див. вище, там, де про обезголовити. Далі, запуск вже до автоматизму відпрацьованого на різних об'єктах механізму рейдерського захоплення… увага — ВНЗ! З формального боку все, мабуть, може виглядати бездоганно. Навіть — десь демократично. І навіть — респектабельно. Але нас завжди повинна цікавити суть справи. Істотність справи. Сутність її. Це — стиль КПІ. По суті — ми отримуємо на чолі кращого ВУЗу України невідомого (Х). Логічно, що подальша доля КПІ автоматично стає такою ж: Х. У сенсі — невідомою. Вірніше: невизначеною. Але: цілком і легко прогнозованою. Передбачуваною. І, на жаль — гранично сумною. Озирніться навколо — практично тотальний «місячний» пейзаж. В індустрії, с/г, культурі і т.д. Скільки не називай деіндустріалізацію «постіндустріальним» суспільством, а тотальну дезінформацію — суспільством «інформаційним»… Міра ж легкості, з якою ми проковтнемо сценарій, писаний не нами, але про нас, буде визначальною у ставленні до нас і надалі. Визначальною з наростанням. Аж: до перетворення нашого, — і національного, — надбання: КПІ — в купу попелу. Ще одну купу попелу … Що потрібно зробити, щоб не поставити Х на КПІ? Рішуче і очевидно захистити право трудового колективу КПІ на самоврядність. Тобто захистити і відстояти той КПІ, який ми будували, будуємо і готові далі будувати разом. КПІ з усіма його досягненнями та першими місцями у всьому, що можна і з усіма його проблемами і недоліками — куди без них… Радостями і печалями. Здобутками та помилками. Надіями і можливостями. Загалом — НАШ КПІ! Як підтримати? 26.10.2011 о 14.00 прийти на Площу знань. Далі — всіма доступними нам засобами (зрозуміло, виключно законними) змусити МОНМС дати відповідь на питання про право КПІ на самоврядування. Головне — не забувати: будь-яка авантюра, будь-яка підлість, будь-яка провокація, будь-яка сіра схема має тим менше шансів, чим більше про неї знають люди. Чим більше людей знає про неї. Звідси, правило № 1 — гласність! Достовірна інформація повинна бути гранично оперативною, повинна ставати надбанням якомога більшої кількості людей! Вони в курсі, що великі справи нині нерідко починаються з кнопки like. І вони цього реально бояться! Але просто «лайкнути» новину про спробу рейдерського захоплення КПІ — мало! Потрібно розповісти друзям. Обов'язково просіть друзів прочитати новину: бути в курсі справи завжди, і, — доки не мине небезпека, — це правило № 2. Обов'язково потрібно просити своїх друзів розповісти своїм друзям і т.д. Правда, цього теж недостатньо… Мережу можна «вирубати». Сайти – «покласти». Та й комп є далеко не у всіх і кожного, на жаль. Звідси — правило № 3: тотальність. Не буває поганих майданчиків для поширення інформації! Двері кімнати в гуртожитку — хороший майданчик для ч/б листівки з інформацією про їхні плани захоплення КПІ. Ліфт — відмінний майданчик для кольорової листівки з оперативною інформацією з теми. Потворний зелений будівельний паркан — кращий майданчик для балона імотиваційного слогану. Балкон — феноменальний майданчик для банера! Знайомий редактор, або кореспондент одного з незліченних нині паперових та електронних ЗМІ — просто дай йому знати, що є небанальний сюжет для чергового випуску. Є інформаційний привід, цікавий і небайдужий величезній кількості людей. І т.д. Потрібно використовувати будь-яку можливість дати їм знати, що у разі спроби їх маленького мерзенного бюрократичного бліцкригу з дуже сумними для України наслідками, вони отримають від нас Сталінград! …Є ще слабка надія і на владу офіційну. На президента. На ВР. На кабмін. На решту її «гілок». А найголовніше — ми сподіваємося на трудовий народ України, чиєю гордістю і надією намагалися робити і робимо наш рідний КПІ. Разом переможемо! Текст звернення затверджено на Конференції студентів університету 20.10.2011 ЗЫ: усіх, кого турбує доля рідного вишу, запрошуємо підписатися на цю сторінку, яка аж до оголошення конкурсу і виборів ректора колективом КПІ, буде інформувати і координувати дії небайдужих до долі КПІ, в мережі."

 

"Студсвобода" абсолютно підтримує справедливі вимоги студентів і буде всіма можливими методами сприяти перемозі у війні за КПІ. 


Цей допис було опубліковано в Статті. Закладка на постійне посилання. -
Comments:

Додати коментар

Ваш email не буде опубліковано. Обов’язкові поля відмічені зірочкою *

*
*

Ви можете використовувати наступні HTML теги та атрибути <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>