Ідея і людина – єдине ціле українського націоналістичного руху


1 січня 2012 року українські націоналісти як завжди у всіх містах провели святкові урочистості, хто марші, хто мітинги, але все це було присвячено одній події – черговій річниці з дня народження Провідника українських націоналістів, Степана Андрійовича Бандери. Не оминуло святкування і Січеславщину, де Крайовий Провід молодіжної громадської організації "Сокіл" провів своєрідну акцію – “Бандерівські читання”, на якій молоді націоналісти ознайомили містян з ідеологічними засадами ОУН та життєдіяльністю Степана Бандери.
 
Хотілося б зазначити, що сам Провідник українських націоналістів Степан Бандера, попри всі негаразди та деструктивну агітацію з боку новітньої антиукраїнської влади та прихильників відновлення ''совєцької'' держави, з честю та гідністю тримає смолоскип національної ідеї в серці кожного з нас, в серці кожного українського націоналіста. Степан Бандера як рівний серед всіх
інших борців за вільну Україну, залишається символом сучасного українського націоналізму. Чому так? На це питання існує багато відповідей, але одну, і найголовнішу, дав сам Степан Бандера.
 
В кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу роль відіграють дві основні його складові: ідея і людина. Провідні ідеї і світоглядові засади в ідеологічному русі та керівні програмові постанови в політичному — творять своєрідну “душу”, істоту, внутрішній зміст цього руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією ж метою беруть активну участь в русі — творять його живий, а що найголовніше, діючий організм. Обидві основні складові ідеологічного і політичного руху — ідея і людина — однаково важливі й необхідні для його існування й розвитку – як без одного, так і без другого він не може розвиватися й діяти.
 
Якість, сила та історична роля кожного ідеологічного й політичного руху, особливо націоналістичного, однаковою мірою залежать від якості та динаміки його ідейного складу та його людських кадрів. Найкращі ідеї й програми не спроможні формувати життя й розвитку, доки не знайдуться їх апостоли і борці, люди сильних характерів, віри, запалу, посвяти і чину. Так само й спільнота сильних, ділових і бойових людей мусить мати якісь більші ідеї, цілі, щоб створити триваліші вартості, щоб на довший час змогти формувати життя й розвиток народу, його частини, чи більше народів.
 
При однаковій важливості й необхідності цих двох чинників одночасно між ними існує така ж різниця, що один є постійний, а другий — змінний. Провідні ідеї й програмові позиції ідеологічного й політичного руху в своїй основі залишаються незмінні, їхня зміна, переродження внутрішнього ідейного змісту якогось руху — це насправді постання нового руху на місці старого. Навіть тоді, як залишається той самий людський склад, назва, організаційні форми, той самий терен і методи дії, — із зміною внутрішнього ідейного змісту твориться, суттю, новий рух.
 
Гірше стоїть справа з такими рухами, основні ідеї, програмові засади чи генеральна політична лінія яких виявляють свою слабкість, не витримують випробування життя і боротьби. Тоді такі рухи не тільки втрачають можливість росту і перемоги, але й для вже змобілізованих, діючих кадрів перестають бути джерелом ідейного піднесення, віри, жертовності, наснаги до змагання і до чину. Це призводить до їхнього занепаду та знищення більш сильнішими рухами.
 
Буває й так, що ідеологічні й політичні основи руху втримують свою актуальність для більшості його активних учасників та для ширшого загалу, але якась частина його прихильників зневірюється чи з різних причин підпадає під інші впливи, захоплюється іншим напрямком, частіше протилежним. Нормальним наслідком такого стану є вихід своєрідних зневірців, чи навіть зрадників, з руху.
 
Зародження власних ідей й взаємодія між кожним учасником в організмі націоналістичного руху — це явище ідеологічного і політичного внутрішнього розвитку та стану чинного руху. Переважно це все постає у процесі і в наслідок ідеологічної й політичної боротьби націоналістичного руху з іншими деструктивними рухами, серед яких інтернаціональний та ліберальний, які протиставляють людські цінності класовим чи якимось іншим “цінностям”, руйнуючи ідеальну модель суспільного будівництва та рівності його кожного члена. Ідучи до здійснення своїх цілей, кожний ідеологічний і політичний рух мусить змагатися з протиставними напрямками і силами. Зокрема український націоналістичний рух стоїть на прикінцевій сходинці у затяжній боротьбі не тільки з безпосереднім ворогом – комуністичною ідеологією, ідеєю “рускава міра” та “данєцкім” олігархатом, але теж з різними силами, течіями і чинниками, як сторонніми, так і діючими серед сучасного українського середовища, які вороже ставляться до його політичних цілей та до його дій. Наступ ворога і противників завжди іде в першу чергу на ідеологічно-політичні позиції націоналістичного руху та на активних в ньому людей.
 
Боротьба в ідеологічно-політичній площині полягає не тільки в прямому протиставленні ідей і цілей українського націоналістичного руху до ворожих. Противники і вороги мають на меті насамперед послаблення позицій і ліквідації безпосередньої лінії дій українського націоналістичного руху, будь-якими засобами. Для того вони послуговуються посередніми засобами внутрішнього підриву й ідейного відсторонення від первинних засад. Якщо у українському націоналістичному русі відчувається певне “бродіння” і процес підмінювання ідейних позицій та політичної лінії іншим напрямком, хоч теж неприхильним і небажаним для ворога і супротивників, то вони радіють вже з самого негативного наслідку для українського націоналістичного руху.
 
Наступ на діючу людину в українському націоналістичному русі з боку ворогів і противників ведеться теж різними способами. Не завжди він зосереджується лише на намаганні знищити, чи паралізувати активну дію учасників руху. Часто метою ворожого діяння є спроба різними засобами ідейно-політично і психологічно “зламати” активних учасників руху. Слідом за цим ідуть старання, щоб таких ідейно чи політично “зламаних” людей приєднати на свій бік і зробити з них інструмент внутрішнього розкладу в русі, або бодай залучити їх до будь-якого іншого напрямку, бажано протилежного, який перенесений в середину руху, створюючи деструктивні дії, що несе небезпеки для подальшого існування українського націоналістичного руху.
 
Таке вже було неодноразово в історії українського визвольного та націоналістичного руху. Наведемо приклад. Сталінський режим був стурбований заростанням активності ОУН в “совєцькій” Україні і силами НКВД було організовано вбивство лідера організації Євгена Коновальця в Роттердамі у 1938 р. Смерть Євгена Коновальця призвела спочатку до кризи, а згодом до розколу ОУН. Вона викрила фундаментальні розбіжності між членами ОУН у Західній Україні та членами Проводу Українських Націоналістів, як жили за кордоном. Галицькі кадри прагнули відстоювали авторитарні ідеї та методи під сильним впливом ідей Дмитра Донцова, який пропагував культ сили. Старші провідники ОУН хоча і не цурались терору, були більш поміркованими. Після смерті Євгена Коновальця ПУН очолив полковник Андрій Мельник. 27 серпня 1938 р. в Римі відбувся Другий Великий Збір ОУН, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді Голови ПУН і надав йому титул “вождя”, проголосивши його відповідальним
лише перед Богом, нацією і своїм власним сумлінням. В той же час група молодих націоналістів на чолі зі Степаном Бандерою, повернувшись з тюрем, домагалася від ПУН та його голови Андрія Мельника зміни тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Прихильники Степана Бандери в лютому 1940 р. утворили ''Революційний Провід ОУН'' й перебрало собі назву ОУН(б).
 
Отже, ми, сучасні українські націоналісти, нашадки славетних борців за волю і самостійність Української Держави, маємо вивчити цей ганебний досвід наших пращурів, усвідомити їх тактичні та стратегічні помилки, особливо щодо ідеологічних питань. Створення в середині руху ідейного й політичного напруження, постання внутрішньої ідеологічної й політичної диверсії — завжди завдає найбільшої шкоди. Сьогодні ми маємо увідомити, що український націоналістичний рух, досягши піку свого відродження має згуртувати всіх своїх членів за для боротьби проти української нації. Новітні українські націоналісти поєднуючи віковічні традиції боротьби та теоретико-ідеологічні засади Степана Бандери керуючись духовним смолоскипом у поєднанні ідеї і людини, мають сформувати єдине ціле українського націоналістичного руху, і дати відсіч ворогам української нації. 

Цей допис було опубліковано в Статті. Закладка на постійне посилання. -
Comments:

Додати коментар

Ваш email не буде опубліковано. Обов’язкові поля відмічені зірочкою *

*
*

Ви можете використовувати наступні HTML теги та атрибути <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>