Коментарі

Чотири роки тому, 26 січня 2014 року, в Одесі відбувся найбільший проукраїнський марш

27.01.18 15:09

Чотири роки тому, 26 січня 2014 року, в Одесі відбувся найбільший проукраїнський марш з усіх, що на той час були. Пройшов він,доречі, під червоно-чорним прапором. Тоді навколо цього маршу було багато різних чуток, маніпуляцій і питань, що за дивний маршрут та інше.

Сьогодні очільник “Студентської Свободи” Одещини Олександр Вінницький розповість про переломний 2014 рік.

В той період в Києві відбувались протистояння, а на більшій частині України відбувались блокування/захоплення ОДА. Звичайно, Одеська Свобода не могла стояти осторонь і ми, декількома групами (дехто вже був на місці), виїхали в Київ. Ми взагалі мало часу проводили на Одеському Майдані. Ми всі разом прийшли до думки, що історія пишеться в Києві і весь вільний час намагались проводити там. На Одеський Майдан приходили лише тоді, коли не було можливості перебувати в Києві. Але я трохи відволікся, так от, я і ще 8-м побратимів виїхали до Києва на нашому мікроавтобусі в останній групі. Мікроавтобус була наша помилка, ми не врахували, що його знали співробітники МВС,які не дали нам доїхати. Довга історія,колись її розповім, але, коли ми її потім повсністю проаналізували – дійшли до висновку, що з великою долею ймовірності, з нами хотіли поступити так саме, як з Дніпропетровською Свободою, а саме – підкинути вибухівку та звинуватити в спробі організації терактів. Хлопців та дівчат тоді посадили до кінця Революції Гідності.

Але повернумось до 26 січня. Це була неділя, в Одесі був традиційний збір на Майдані. Ми тоді його назвиали “Майдан у Дюка”. Я тоді ледь не єдиний з Одеської Свободи, хто залишився в Одесі і таке положення справ мене не влаштовувало . Йшов я з думкою, що треба щось робити, щоб допомогти хлопцям. Вирішив, що марш для того, щоб висловити підтримку подіям в країні – не поганий варіант. Мою впевненість підкрипили хлопці з “правого середовища”, які теж прийшли до Дюка та стали казати, що треба робити марш. Були і більш радикальні пропозиції, наприклад, захопити “ГлавПоштамт”, ледь вдалось переконати, що це – погана ідея . Тобі я підішов до іншого Свободівця, який мав контакт з організаторами та попросив передати, що я хочу взяти слово, щоб оголосити про марш (на той момент він планувався до Соборної площі, просто щоб показати, що Одеса не за Януковича і нас багато). Як же ж я був здивований, коли він передав, що мені відмовили в слові та відмовились самі оголошувати про цей марш. Нажаль, всі “старші” від Свободи, які могли без їх схвалення зробити це оголошення – були в Київі. Тоді я підійшов до тих самих “правих хлопців”, розповів про ситуацію та попросив обійти всіх друзів і повідомити, що зараз я зроблю оголошення про марш і прохання мене підтримати. Так вони і зробили, за 5 хвилин я дочекався, коли черговий спікер закінчив виступ і, в перервах між виступами, коли колонки не заважали, зробив оголошення, розгорнувся, та пішов з хлопцями, яких попередили. І… всі пішли за нами.

Хочу зазначити, що людей у Дюка в той день було не так вже й багато, але поки ми йшли до Соборної площі – люди приєднувались, виходили зі своїх квартир, тож, коли ми підійшли – людей було вже значно більше, ніж в стартовій точці. Я вирішив, що не можна так розчаровувати людей і треба зробити невеличке коло по центру та повернутись до Дюка, щоб марш вже був повноцінний. Так ми і зробили, але на Преображенській відбувся конфлікт з маршрутчиком: чи то він намагався наїхати на людину з марша, чи то щось вигукнув, але у людей з марша почався конфлікт з ним та його машиною. Відчуваючи свою відповідальність, я вирішив повернутись, щоб заспокоїти людей та загасити цей конфлікт. Тоді я і зміг побачити, яка неймовірна кількість людей приєдналась до маршу.

Через деякий час після цього інциденту я вирішив, що треба йти до Одеської ОДА, де на той момент скликали групу підтримки Януковича. Ні, не штурмовати, як це подали Одеські ЗМІ. Таких планів з самого початку не було. Задача була показати, що ми в Одесі є і нас значно більше, ніж їх. Так ми і зробили. Саме тому маршрут того маршу був такий дивний. В початковій точці ми не знали, де хочемо його завершити. +були ще декілька проміжних пропозицій, на яких люди наполягали, куди треба йти.

По дорозі, біля обласного військомату, до нас підійшов тітушка (можливо, СБУшник), який, почавши вигукати “Слава Україні” почав казати, що під ОДА нас чекають зі зброєю і нам треба теж озбройоватись. В мене не було жодних сумнівів, що це провокатор плюс на той час ми, “радикально налаштовані проукраїнські елементи” всі один одного знали в обличчя, це не те що зараз, коли вже купа різних організацій розвелося, а провокатора ніхто не знав. Я не став на нього реагувати, але, наче, хлопці з ним вирішили трохи поспілкуватись та пояснити, що він не прав., хоча в цьому я не впевнений. Те, що до нас стали підсилати провокаторів, яким потрібна була кров в Одесі лише більше посилило мою думки, що ні в якому випадку не можна допустити жодних бійок. Через 1-2 хвилини після цього до мене підійшов журналіст, Andrey Kolisnichenko, якщо не помиляюсь. Він сказав, що спілкувався з тими, хто біля ОДА і там, здебільшого, люди похилого віку. Я відповів, що не планую ніяких штурмів. Судячи з його відповіді на кшталт: “Я тебе просто сказал, чтобы ты понимал,что можешь натворить”, він мені не дуже повірив.

Коли ми підійшли до ОДА – ми вишикувалися напроти опонентів та почали співати гімн. Між нами стали ВВшнікі (внутрішні війська). Під час гімну деякі почали кидати в нас різні предмети,каміння і тп. Мабуть, якась частина їх тіла в них сталева, бо нас було значно більше, про те, що в нас була, здебільшого молодь, а в них – зігнані пенсіонери -я взагалі мовчу. Тоді частина наших людей дуже хотіла почати прориватись та пояснити людям, які кидали каміння, що вони – не праві + заблокувати ОДА. В нас би це вийшло без проблем. “Бєркут” був в Київі, а антимайданівців + ВВшників було значно менше,ніж нас, але без жертв нам би не вдалось взяти ОДА штурмом. Мабуть, тоді я скоїв серйозну помилку,але я щиро вірив, що з цими людьми (антимайданівцями) можна буде жити в одному місті і вони приймуть вибір більшості України та більшості Одеси. І я почав заспокоювати людей, підійшов до вже відомих вам “правих хлопців”, переконав, що я впевнений, що цього робити не можна і попросив допомогти заспокоїти інших. І… нам це вдалось, тоді група людей все одно хотіла штурмовати,але коли колона пішла знов до Дюку – вони зрозуміли,що вони – в абсолютній меньшості та передумали. По дорозі до Дюка більшість людей зрозуміли, що саме важливе закінчилось та почали розходитись, тож до Дюка дійшло приблизно стільки ж,скільки було на початку.

прес-служба ГО “Українська Студентська Свобода”